90 років з дня народження Бондаренка Германа Миколайовича (12.05.1934-15.02.2021),

12 травня 2024 року, тобто два дні тому виповнилося 90 років з дня народження Бондаренка Германа Миколайовича (12.05.1934-15.02.2021), геолога, фізико-хіміка. Кандидата хімічних (1965), доктора геолого-мінералогічних наук, одного з співзасновників, звісно після Соботовича Емлена Володимировича, нашого інституту.

  Бондаренко Г.М. народився у травні 1934 р. у м. Москві у родині військовослужбовця. У 1952 р. закінчив середню школу ім. М.Горького у м.Перм (Росія) із золотою медаллю і вступив до спеціального фізико-хімічного факультету Московського хіміко-технологічного інституту ім. Менделеєва.

            У 1958 р. закінчив названий інститут за фахом “технологія радіоактивних, рідкісних і розсіяних елементів” та був направлений на роботу на підприємство “Маяк” (Челябінськ – 40), де у 1965 р. захистив кандидатську дисертацію на тему виділення нептунію з радіоактивних відходів виробництва плутонію. З 1966 по 1968 р. проживав у м. Владікавказі, де працював на підприємстві кольорової металлургії та у НДІ електронних матеріалів на посадах мол.наук., ст.наук. співробітника, в.о. зав.лабораторією.

Бондаренко Герман Миколайович

З 1968 р. працював в НАН України. В Морському гідрофізичному інституті АНУ (м. Севастополь) працював на посаді в.о. ст. наук. співробітника, де займався питаннями техногенного радіоактивного забруднення морських вод. В 1970 р. переїхав до м. Києва, де працював у відділі ядерної геохімії та космохімії Інституту геохімії та фізики мінералів АН УРСР (згодом ІГМР НАНУ), де займався дослідженнями у галузі ізотопної геохімії, зокрема геохімію ізотопів карбонатної системи. На основі цих досліджень ним був розроблений ізотопно-геохімічний метод оцінки взаємозв`язку підземних водоносних горизонтів, що знайшов застосування при обгрунтуванні безпечного поховання токсичних відходів. За цим методом під його керівництвом були обстежені підземні горизонти у районах ряду АЄС та радіохімічних підприємств. В 1990 р. захистив дисертацію “Геохімія ізотопів вуглецю карбонатної системи в зоні гіпергенезу” на здобуття вченого ступеня доктора геол-мін. наук за спеціальністю “геохімія”.

            З травня 1986 р. активно займався радіогеохімічними проблемами мінімізації наслідків аварії на ЧАЕС. Приймав участь у плануванні контрмір, розробці прогнозу радіоактивного забруднення р. Дніпро на перший післяаварійний паводок, у закладці ландшафтно-геохімічних полігонів  радіогеохімічного моніторингу у зоні відчуження та за її межами. За даними багаторічного моніторингу ним була розроблена концепція формоутворення техногенних нуклідів у грунтах, що є основою розрахунків динаміки самоочищення природного середовища після радіаційного забруднення.

В жовтні 1991 р. в ВРНС ІГМР був створений відділ геохімії трансуранових елементів, який він очолив. У зв`язку з розширенням тематики відділ отримав назву “радіогеохімія екосистем” в 1996 р. У лютому 2003 р. був призначений на посаду в.о. заступника директора Інституту з науки, яку займав більше 10 років.